Прозорі зірки
Повернутись до [ Зміст розділу "Планетарій" ]
Стаття з книги "Сто астрономічних помилок"
Ми вже звикли, що зорі можуть бути дуже різними – надзвичайно великими або, навпаки, карликовими, гарячими або зовсім холодними. Але чи можуть бути також прозорі зорі? Так, це вже сталося, ми знайшли одну таку.
Візничого розташована поряд із Капеллою ( Візничого) — найяскравішою зорею сузір’я та однією з найяскравіших на небі (wikipedia.org / Artwork by Torsten Bronger, CC BY-SA 3.0)
Біля яскравої зорі Капелли розташована зірка третьої зоряної величини, що називається (епсилон) Візничого. 25 років і 3 місяці вона зберігає свою яскравість, потім інтенсивність її світності приблизно чотири місяці слабшає до половини свого початкового значення. В такому стані зоря перебуває 14 місяців, після чого настає тримісячний період зроростання світності. Весь цей цикл повторюється з точністю годинникового механізму. Вже до 1903 року епсилон Візничого була відома як затемнювана подвійна зоря. Зоря, яку ми бачимо, є звичайна, хоч вона і є екстремально сяючим надгігантом за кілька тисяч світлових років від нас. Кожні 27 років «щось» проходить перед нею, послаблюючи приблизно наполовину її світність.
Зображення системи епсилон Візничого, прямий кут орбіти відносно картинної площини (wikipedia.org / Artwork by Nico Carmargo, File by Aaron Price, CC BY-SA 3.0)
Чи може це «щось» бути зіркою? У затемнюваних подвійних системах компоненти, які обертаються навколо спільного центру тяжіння, закривають один одного. Але у випадку епсилон-системи Візничого вторинна, затемнююча зірка, мала б бути дуже дивною. По-перше, вона мала би бути величезною, у кілька тисяч разів більшою за Сонце. Крім того, сама по собі вона практично не повинна світитися. За сімдесят років систематичного спостереження не виявлено жодного сліду її світла. І, нарешті, вона має бути напівпрозорою! Під час повного затемнення, коли яскравий компонент повинен бути повністю закритий другорядною, темною зорею, ми продовжуємо бачити світло затемненого компонента, хоча й послаблене вдвічі.
Зображення системи під великим кутом орбіти відносно картинної площини (wikipedia.org / Artwork by Brian Thieme, File by Aaron Price, CC BY-SA 3.0)
Не дивно, що багато астрономів не вірили в існування такого зоряного монстра і шукали інші, альтернативні пояснення цих затемнень. Однак, остаточне рішення було прийняте лише 1984 року після оцінки результатів серії спостережень за черговим затемненням. Це відбувалося з літа 1982 року до весни 1984 року. Виявилося, що версія про затемнення, які викликані прозорою зорею-гігантом, абсолютно виключена. Покриваючою компонентою є сплюснутий диск, що складається з часточок твердої речовини розміром кілька мікрометрів. Під час затемнення цей диск накладається на диск яскравої зорі і частково затінює її. Що знаходиться всередині цього диска, залишається відкритим питанням. Зоря може бути одна, але скоріше це близька, щільна пара зірок, яка стабілізує диск своїм орбітальним рухом.
Матеріал диска, який обертається навколо близнят - не дуже масивних і яскравих зірок - раніше належав до основної більш масивної компоненти. У недавньому минулому вона роздулася настільки, що навіть поширилася на зону гравітаційного впливу двох інших зірок системи. Маса в суміші з отриманої матерії мала достатньо часу, аби встигнути належним чином охолонути і перетворитись на часточки твердої речовини, які ми і спостерігаємо.
* * *
Переклад з чеського оригіналу "Sto astronomických omylů uvedených na pravou míru" 1988
"Сто астрономічних помилок"
(Олексій Куксін)
P.S. Історія спостережень
1821—2009
Завдяки своїй яскравості зоря добре видна неозброєним оком. Але 1821 року астроном Йоганн Фрич (англ. Johann Fritsch) на основі своїх спостережень вперше помітив, що вона є змінною. Пізніше, з 1842 по 1848 роки її спостерігали німецький математик Едуард Хайс (англ. Eduard Heis) та прусський астроном Фрідріх-Вільгельм Аргеландер. Дані обох цих спостерігачів показали, що 1847 року зоря стала значно тьмянішою. Це привернуло їх увагу. Візничого значно пояскравішала, і повернулася до «нормального стану» наступного вересня. Завдяки тому, що до зорі була прикута значна увага, постійно з’являлися нові й нові дані. Дані спостережень показали, що Візничого змінювала свою яскравість не лише протягом тривалого періоду, а й показувала короткочасні зміни яскравості. Наступне затемнення відбувалися між 1874 і 1875 роками і, майже через тридцять років по тому, між 1901 і 1902 роками.
Ганс Людендроф, який також спостерігав зорю, вперше зайнявся її детальним вивченням. 1904 року він опублікував статтю під назвою «Дослідження змін блиску Візничого». У ній він зазначив, що зоря є затемнюваною змінною типу Алголя.
Джерело - https://uk.wikipedia.org/wiki/Епсилон_Візничого
Повернутися до категорії [ Статті на тему астрономії - Планетарій ]
[ нагору ]
