Астрономічний гурток "Оріон", 45 років, частина шоста

Повернутися до категорії [ Аматорська астрономія ]

«Більше, ніж друзі. Більше, ніж зорі…»

Спогади та світлини до 45-річчя гуртка «Оріон»

«І ходить навшпиньках спогад.
І стукає в браму душі…»
Ліна Костенко

Продовження. Частина 6.

Ще одна експедиція!

Пройшло 9 років після того, як ми взяли участь в експедиції 1981 року по спостереженню повного сонячного затемнення. Ми довго згадували неймовірно чудову сонячну корону і поїздку взагалі.

Однак у 1990 році з’явилася можливість відправитись у нову експедицію, щоб побачити ще одне затемнення Сонця.

Смуга повної фази на цей раз пройшла таким чином, що в неї потрапили Соловецькі острови та Карелія. І ми вирішили, що поїдемо до Карелії. Тепер я знаю, що під час «Зимової війни» 1939-1940 років Фінляндія захищалася від радянського вторгнення та поступилася територією. Однак, тоді ми цього навіть не знали і дивувалися, розглядаючи географічну карту, що то за дивні назви островів у Білому морі: Велика та Мала Муксулма, а виходить – то збереглися фінські назви.

Наша доволі велика група астрономів і аматорів, дорослих і школярів, виїхала спочатку на Київ, де до нас приєдналися кияни – юні любителі астрономії, які були «до зубів оснащені» астрономічними інструментами.

З Києва за кілька діб у плацкартному вагоні ми дісталися міста призначення. У Біломорську було заплановано провести зустріч любителів астрономії у зв’язку з очікуваним затемненням Сонця.

Потяг, яким ми добиралися до міста призначення, був дуже старий, брудний, на кожній станції додавалися нові і нові пасажири, була страшенна тіснява, навіть іноді сидіти нашим хлопцям було ніде, свої місця вони уступали жінкам з дітьми. Вода у туалетах швидко закінчилася… Тобто, в цілому, то був ще ТОЙ сервіс! Однак, ми відносились до усіх негараздів терпляче, навіть з гумором, і всі учасники експедиції між собою швидко здружилися.

До речі, той великий ящик, у якому знаходився телескоп киян, нам дуже згодився. Ми його поставили поміж полиць в одному із купе і використовували як великий спільний стіл. Виклали на нього харчі, якими запаслися, відправляючись у далеку подорож… А тривала вона майже троє діб.

Коли ми дісталися Біломорська, то у школі, де розташувалися учасники експедицій із різних міст та країн Світу, усі класні кімнати були зайняті і залишався вільним тільки коридор на першому поверсі. Однак це нас зовсім не бентежило. Наші гуртківці були такі втомлені, що відразу покидали свої речі і вклалися спати… На другий день була можливість оглянути околицю міста, а потім вийти до порожистої річки Кем та отримати багато вражень і світлин на згадку.

Все було добре, але погода стала зіпсуватися, тому ми вирішили відправитись по Білому морю на Соловецькі острови в надії, що зможемо погоду «обдурити».

Як ми раділи тому, що на Соловках в небі яскраво світило сонце і було навіть жарко. Нас дивувала природа цього суворого краю, а, відправивишись лодками по озерах, були в захваті від прозорості чистої прохолодної води.

З цікавістю ми відвідали і Соловецький монастир, який було збудовано з великих кам’яних валунів ще в ХV столітті. Зараз це історико-архітектурний і природний музей-заповідник. Хоча він більш відомий як Соловецький табір особливого призначення – найбільший концтабір, починаючи з 1920-х років.

Однак, нам ще треба було дістатися східної частини острова, бо сонячне затемнення розпочиналося рано вранці і з району Соловецького Монастиря ми не змогли би його побачити. Отже, нам прийшлося з усіма нашими інструментами, усією нашою поклажею відправитися вузенькою заболоченою тропінкою… на СХІД. Треба було пройти більше 6 кілометрів. Дуже зморені наші хлопці та дівчата швиденько поставили намети і заснули, сподіваючись, що погода нас не підведе і вранці затемнення Сонця ми неодмінно зможемо побачити.

Уявіть собі наш розпач, коли ми проснулися і ледве не заплакали, бо небо щільно було закрите хмарами і навіть моросив дрібний дощик… Робити нічого, погорювали, та взялися за приготування сніданку. Розвели багаття, зігрілися, а потім відправилися дамбою на острів Муксулма.

День пройшов швидко. Треба було поспішати на теплохід. Згадали, якою тяжкою був шлях сюди і дуже зраділи, коли нам запропонували «підкинути» вантажівкою частину наших учасників експедиції до Монастиря. Вони поїхали, а ми з Людмилою Олексіївною, моєю донькою Тетяною і Вітою Зайченко залишилися загасити багаття та прибрати місце нашого перебування. Йдемо потім задоволені, збираємо гриби, а їх там цілі поляни… Раптом бачимо… наша вантажівка загрузла в багнюці!!! Водій її покинув і сказав нашим, щоб вони далі добиралися пішки… Однак дорослі учасники експедиції та хлопці постарше стали шукали вихід із ситуації… і він знайшовся… поблизу виявили трактор… І наш учасник експедиції, вчитель фізики СШ №23 Карасик Володимир Давидович, який до цього ніколи трактором не керував… зміг таки витягнути машину з болота! Як же ми напереживалися через цю пригоду…

Хоча потім, коли вже були на теплоході і на камбузі підсмажили гриби, які ми назбирали, додали ще нашої української картопельки і дружно вечеряли разом із командою корабля, жартували і сподівалися на нові поїздки.

Можливо, цю експедицію для спостереження повного сонячного затемнення можна було б назвати безуспішною, але в результаті поїздки в Карелію та на знамениті Соловецькі острови, ми отримали такі незвичайні враження, емоції і знання, що жалкувати не мало сенсу.

Далі буде цікавіше…

Автор: Вихрестюк Тамара Павлівна

Повернутися до категорії [ Аматорська астрономія ]

---

[ нагору ]