Астрономічний гурток "Оріон", 45 років, частина п’ята

Повернутися до категорії [ Аматорська астрономія ]

«Більше, ніж друзі. Більше, ніж зорі…»

Спогади та світлини до 45-річчя гуртка «Оріон»

«І ходить навшпиньках спогад.
І стукає в браму душі…»
Ліна Костенко

Продовження. Частина 5.

ДИВА СОНЯЧНИХ ЗАТЕМНЕНЬ

Затемнення Сонця — надзвичайно цікаві та ефектні явища природи. Навіть кажуть, що сонячні затемнення — це своєрідні унікальні вистави, які розігруються на небесних підмостках, і де головні ролі виконують Сонце, Місяць і Земля.

Нагадаю, затемнення Сонця відбуваються тоді, коли, рухаючись своєю орбітою, Місяць опиняється між Землею і Сонцем на одній лінії. У цей час новий Місяць, фаза якого (Ф=0.00+), буде в змозі закрити (загородити) повністю чи частково наше денне світило.

Тінь від Місяця потрапляє на поверхню Землі, і в різних регіонах планети затемнення відбуваються по-різному. В районах, які опинилися у місячній тіні, буде ПОВНЕ сонячне затемнення.

А в місцевостях, на які падає півтінь від Місяця, буде ЧАСТКОВЕ затемнення Сонця — Місяць закриває лише частину сонячного диску, і воно буде виглядати «щербатим», ніби «надкушеним».

Астрономи розрахували, що щороку відбувається не менше двох і не більше п’яти сонячних затемнень.

Зрозуміло, що нашим учасникам гуртка «Оріон», які прийшли першими у вісімдесятих роках, до тих, хто займався вже у ХХІ столітті, вдавалося не раз бачити часткові затемнення Сонця. Їх спостерігали і на території планетарію, і на Монастирському острові, чи навіть у себе вдома. Можна було вивести зображення Сонця у телескоп на екран, чи на білий аркуш папера, чи просто дивитися за допомогою спеціального фільтра. А можна було його спроєктувати і побачити ось таким креативним способом.

Але справжнім ДИВОМ серед затемнень є, звичайно, ПОВНІ ЗАТЕМНЕННЯ СОНЦЯ! В одній і тій же місцевості вони трапляються досить зрідка — раз на 200, а то й 300 років, і спостерігаються лише в, так званій, «смузі повного затемнення». Протяжність смуги — 6-7 тис. км, а завширшки вона — від 100 до 270 км. Побачити повні затемнення Сонця щастить далеко не кожному.

Однак нашим гуртківцям поталанило: хоч і не всім, та дехто таки став свідком цього неймовірного дійства.

31 липня 1981 року стало днем, коли ми побачили повне затемнення Сонця на власні очі й навіть провели деякі наукові спостереження. Але все по порядку…

Наш гурток «Оріон» існував лише рік, коли доля піднесла несподіваний подарунок: Астрономо-геодезичне об’єднання нашого міста профінансувало експедицію до Сибіру для спостереження повного сонячного затемнення. І не лише для фахівців, а й для юних аматорів астрономії. Радості нашій не було меж!

Здавалося, чотири години польоту до місця призначення – дрібниця. Але дорога виявилася сповненою пригод. Летимо назустріч обертанню Землі, скорочуючи час перебування в небі, і раптово – незапланована посадка. В аеропорту довелося провести цілу ніч. Страшенна холоднеча, речі залишилися в літаку, сісти ніде. Лише згодом дізналися: у літака сталася поломка. Вранці нас пересадили на інший борт, куди вже перевезли наші телескопи, інструменти й речі. Хоча ця пригода не зіпсувала настрою юним аматорам астрономії – ми знали: попереду нас чекає справжнє диво!

Потім ми летіли без пригод, а далі електричкою дісталися до невеличкого містечка Черепаново. Воно зібрало безліч груп астрономів і аматорів з різних міст і навіть країн.

Оселилися в гуртожитку й вирушили на околиці, щоб обрати місце майбутнього спостереження. У чистому полі (не повірите!) нас чекала несподіванка, ми побачили величезну шину, виготовлену на Шинному заводі у Дніпрі (тоді ще Дніпропетровську). Це була, наче частинка дому поруч. Біля неї ми й організували нашу локацію і «застовпили» місце для спостереження.

Вранці 31 липня ми перевіряємо і встановлюємо телескопи, астрограф, «АТ» – невеличкі астрономічні трубки, які ми ласкаво називали між собою «Атешками» і для яких мої гуртківці підготували фільтри. Вирішаємо, хто буде фіксувати зміну температури, хто – рівень освітленості та інші зміни у природі.

І ось – почалося! Точно за розрахунками на Сонце з його правого краю, дуже-дуже повільно наповзає чорний диск Місяця, освітленість падає на очах, помітно холоднішає, вздовж горизонту з’являється помаранчево-рожеве кільце... вітер вщухає, наступає повна тиша…

НАРЕШТІ Місяць закриває Сонце ПОВНІСТЮ! З’являється срібляста чарівна сонячна корона, поява якої викликає радісні вигуки та аплодисменти... На темному небі засвітилися яскраві зорі, а поруч із Сонцем – Венера й Меркурій. Усе це тривало лише 91 секунду. Але кожна з них була вартісна довгої дороги. Ми були щасливі!

Затемнення разом із нами спостерігали групи з Казахстану та Франції. Після – всі ділилися враженнями й подарунками. Ми подарували французам секундомір, а вони нам – листівку з видом на Ейфелеву вежу.

Спільне фото стало символом: ось ми, поруч із нашими наставниками-науковцями, із телескопами й щасливими очима. Світлина й досі нагадує, що 31 липня 1981 року ми доторкнулися до космічного дива – до повного затемнення Сонця.

Далі буде…

Автор: Вихрестюк Тамара Павлівна

Повернутися до категорії [ Аматорська астрономія ]

---

[ нагору ]