Астрономічний гурток "Оріон", 45 років, частина перша

Повернутися до категорії [ Аматорська астрономія ]

«Більше, ніж друзі. Більше, ніж зорі…»

Спогади та світлини до 45-річчя гуртка «Оріон»

«І ходить навшпиньках спогад.
І стукає в браму душі…»
Ліна Костенко

Чотири з половиною десятиліття тому, 4 жовтня, вперше прийшли в астрономічний гурток Дніпровського планетарію хлопчики і дівчата, ті, кого цікавило зоряне небо і таємниці Всесвіту! Цю дату було обрано невипадково, бо 4 жовтня 1957 р. було виведено на орбіту Перший Супутник Землі – почалася Космічна ера, а для нас 4 жовтня 1980 року розпочалася ера зоряного братерства!

Важко й перелічити, скільки закоханих у небо гуртківців пройшли цей шлях – від перших лекцій, теоретичних занять і спостережень сонячної активності, часткових затемнень Сонця, рідкісних проходжень планет його диском до вечірніх мандрів зоряним небом, спостережень Місяця, планет, комет та метеорів… А якими цікавими та захопливими були наші поїздки до Одеської та Кримської обсерваторій, експедиції для спостереження повного сонячного затемнення! Та про все по черзі…

Частина 1. Вони були ПЕРШИМИ.

На перших зустрічах гурток складався переважно з семикласниць із середньої школи №23, що була неподалік від планетарію. До них приєдналися школярі з інших шкіл різних районів міста – №2, №8, №35, №45, №53, №97, №99 та багатьох інших. Згодом до нас на заняття стали приїздити навіть хлопці з Новомосковська (нині м. Самар) та Дніпродзержинська (нині м. Кам’янське).

Із назвою гуртка довго не вагалися, були, майже, одноголосні – «Тільки «ОРІОН!» А згодом і невеличкий віршик з’явився:

«Сузір’їв багато над нами:
Лисичка, Пегас, Скорпіон…
Нас друзями зробить з тобою
Мисливець небес – Оріон».

Так наші гуртківці стали «оріонівцями», які щиро закохалися у небо й пірнули у світ астрономічних відкриттів.

Для цього була унікальна можливість – після завершення робочого дня, без нагляду адміністрації, планетарій залишався у нашому розпорядженні. У ЗОРЯНІЙ залі учасники гуртка не лише слухали нас, лекторів-керівників, а й могли самі виступати з рефератами, їм подобалось знаходити і показувати друзям сузір’я на штучному небі планетарію за допомогою спеціальної лекторської світлової указки (яку вони дуже полюбляли, бо тоді ще лазерних указок не було).

Перед цим у ЛЕКТОРСЬКІЙ кімнаті ми разом розбирали і вивчали нові теми, майстрували рухомі зоряні карти, роздивлялися рідкісні атласи зір і обговорювали останні новини з астрономії і космонавтики. А з бібліотеки планетарію можна було взяти додому книжки – справжній скарб у ті часи, коли астрономічної інформації було так мало! Також була можливість у лекторській послухати на програвачі рідкісні платівки – «Маленького принца» Екзюпері чи космічну музику. Згодом і в зоряній залі, де була чудова акустика, теж звучала ця неймовірно красива музика.

Ось що згадують наші гуртківці, які вже стали дорослими: «Ми слухали - Space, Pink Floyd - музику, яка пов’язана з космосом, на бобінному планетарському магнітофоні, який тоді стояв на пульті у лекторів. Також ми приносили і свої касетні магнітофони. Женя Гладир, Максим Вакуленко, Слава Король теж приходили зі своїми касетніками!» Це були перші кроки у зоряний простір і перші дружні відносини між гуртківцями.

Після занять ми ще довго не розходилися. Йшли разом вулицею Рогальова (нинішній Крутогірний узвіз), розмовляли про все на світі, сміялися, згадуючи якісь кумедні і нестандартні ситуації. Це неформальне спілкування робило нас дійсно ближчими – справжніми друзями, навіть більше, ніж друзями.

Але яке ж вивчення астрономії, якщо немає телескопічних спостережень? Бо жодна книжка й жодна лекція не замінять тієї миті, коли зазираєш в окуляр телескопа і зовсім інакше бачиш Всесвіт!

На той час у планетарії було кілька телескопів фірми «Carl Zeiss Jena». Між собою ми називали їх просто: МАЛЕНЬКИЙ, СЕРЕДНІЙ, та ВЕЛИКИЙ. До телескопів додавались декілька змінних окулярів, тому можна було спостерігати небесні об’єкти з різним збільшенням. Збільшення телескопа залежить від фокусних відстаней самого телескопа та окуляра, яке визначається діленням фокусної відстані телескопа на фокусну відстань окуляра (збільшення = Fтелескопа / Fокуляра).

Маленький – «TELEMENTOR» 63/840

Невеликий рефрактор із паралактичною установкою на дерев’яному штативі був для «оріонівців» справжнім «вікном у космос». Ті, хто вперше дивився в окуляр, не приховували емоцій: «Ого! Яка краса!». Місяць вражав розмаїттям кратерів і блиском «морів», а Сатурн із кільцями викликав захоплені вигуки: «Ти диви! Наче в енциклопедії! Просто не віриться!!!».

«Telementor» був зручним і легким, його можна було переносити з місця на місце. На відміну від двох інших наших телескопів.

Середній – Рефрактор 100/1000

Це любительський телескоп з діаметром об’єктива 100 мм і фокусною відстанню – 1000 мм. Змінні окуляри – 40 мм, 16 мм і 10 мм – дозволяли побачити найближчі небесні об’єкти із збільшенням 25, 62 та 100 крат! Місяць та планети із супутниками, комети виглядали неймовірно красивими!

Частіше цей телескоп встановлювали старші хлопці, бо впоратися з ним було непросто, він вимагав від нас неабиякої сили, бо труба цього рефрактора встановлювалася на важку станину з масивним кругом, все це разом важило понад сотню кілограмів! Згодом ми навчилися ставити трубу на легший штатив від «Telementor» – так стало значно зручніше, хоча і небезпечніше.

Великий – «Meniscas» 150/2250

Наш «велетень», менісково-дзеркальний телескоп Касегрена, був справжньою гордістю планетарію. Саме цей телескоп відкривав для нас світ об’єктів далекого космосу. Чудово в нього виглядали туманності, зоряні скупчення (кулясті і розсіяні), а також далекі галактики самих різних типів.

Усіма цими телескопами гуртківці могли користуватися і проводити астрономічні спостереження. Які саме і що цікавого їх чекало попереду в знайомстві зі Всесвітом, ви узнаєте в продовженні наших спогадів.

Далі буде

Автор: Вихрестюк Тамара Павлівна

Повернутися до категорії [ Аматорська астрономія ]

---

[ нагору ]